Мова — про Оксану Зубковську, чотириразову чемпіонку Параолімпійських ігор (міжнародні спортивні змагання для людей з обмеженими можливостями) зі стрибків у довжину. Четверте «золото» ще зовсім свіже: медаль вручили нинішнього 29 серпня на XVI Параолімпіаді в Токіо.

Її результат — 5,54 м. На таку довжину стрибнула з третьої спроби. Четверту і п’яту пропустила, а в останній, шостій, пройшлася, аплодуючи, доріжкою для розбігу до ями з ідеально розрівняним, приготовленим для стрибків піском. Зайшла на нього, вклонилася — і цим закінчила свій виступ. Дехто схилявся до думки: вчинила так тому, що було очевидним: перемога — її, адже жодна із суперниць до результату Оксани «не дострибувала» (результат срібної медалістки — іспанки Сари Мартінес — 5,38 м). І тільки одиниці знали, що за кілька днів до змагань спортсменка серйозно травмувалася на тренуванні — у неї був пошкоджений підошовний м’яз.

Один із найбільш неприємних шкільних спогадів (навчалася у Менській ЗОШ ім.Т.Г.Шевченка) для неї — коли на уроці географії викликали щось показувати на карті. На ній, як не напружувала зір, усе зливалося. Рятівні окуляри лежали в портфелі. Але вона їх не надівала. Вважала: хай краще «двійка», ніж жалість однокласників. Зараз їй — 40. Об’їздила мало не пів світу. Побувала не тільки в ближніх Чехії, Польщі, Угорщині, а й у Німеччині, Австрії, Греції, Великобританії, Бразилії, Китаї, Індії. Недавно (5 вересня) повернулася з Японії. У містах, яких колись не могла відшукати на карті, тепер завдяки їй звучить гімн України.


— Здивувала і себе, і тренера, — скромно каже Оксана про свою перемогу.

Дивувати вона вміє масштабно. Чи не першими це помітили у її рідній Менській школі — коли звільнена від уроків фізкультури учениця, що з усіх сил намагалася приховати проблеми із зором і, за словами самої Оксани, «старалася триматися, як сіра мишка», вразила всіх своїм перевтіленням. У 10 класі — після 4 років занять під керівництвом тренера місцевого відділення спортивного товариства «Колос» Надії Таратухіної — вона двічі виконала норматив кандидата у майстри спорту, завоювала звання чемпіонки України у своїй віковій категорії, здобула перемогу на Всеукраїнських сільських спортивних іграх і отримала запрошення на навчання у Броварському спортивному інтернаті. Там закінчила 11-й клас, а потім ще 2 роки навчалася в цьому ж місті — у вищому училищі фізичної культури і спорту. До Національного університету фізичного виховання і спорту на той час уже чемпіонка України (зі стрибків) змогла вступити тільки з другої спроби. Через висновок медичної комісії — знову підвів зір.

Лікування, операції лише ненадовго стримували його погіршення. Оксана знала: може осліпнути в одну мить — під час пробіжок, тренувань, змагань.

Звинувачувати в цьому було нікого. Сенсу будувати далекосяжні плани — ніякого. Залишалось прийняти ситуацію і намагатися встигнути все, що можливе «тут і зараз». Вона так і робила.

У 2008-му Оксана Зубковська виборола своє перше параолімпійське золото на Іграх у Пекіні, встановивши світовий рекорд зі стрибків у довжину з результатом 6,28 м.

— Спортсмени стараються викластися по максимуму до 30 років. Жінки — тим більше. Після народження дитини у великий спорт повертається небагато, — каже чемпіонка.


У 2008-му їй було 27. Невдовзі після Пекінської Параолімпіади вона вийшла заміж. Чоловіка звати Тарас. Теж професіональний спортсмен (акробат). У жовтні 2010-го народився Іванко. Малюкові було всього кілька місяців, коли почалася підготовка до наступних Параолімпійських ігор. І Оксана не витримала.

— Я зрозуміла, що вже не можу без спорту. Він став моїм життям. Без нього я задихалася. Може, звучить пафосно, але насправді так і є.

На щастя, мама — Лариса Миколаївна — її розуміла. Майже 2 роки їздила з Мени у Київ кожного тижня — у робочі дні бавила онука, на вихідні поверталася додому. Але гра була варта свічок — восени 2012 року в Лондоні Оксана встановила новий світовий рекорд зі стрибків у довжину з результатом 6,60 м. Його досі ніхто з параолімпійців не перевершив.

У тому числі і сама рекордсменка. У 2016-му в Ріо вона також виборола золото, стрибнувши на 6,11 м.

Тоді зустрічати її зі змагань в аеропорт «Бориспіль» приїздила делегація з Мени. Налагодилася співпраця. Буваючи в рідному місті, чемпіонка зустрічалася з молоддю, що захоплюється спортом, проводилися відкриті турніри з легкої атлетики на призи Оксани Зубковської. Потім почалися карантинні обмеження…

— З інтересом стежимо за успіхами нашої землячки, вболіваємо за неї, — говорить секретар Менської міськради Юрій Стальниченко. — Сподіваємось, вона ще не раз підніметься на найвищу сходинку. Тримаємо кулаки за її здоров’я.

Про здоров’я запитую і я.

— Свого зору — тільки 5 відсотків. Бачу все розмитим (через те, що світло не фокусується в центрі сітківки. — Авт.). У людини можу розрізнити голову, тулуб. А також великі машини, маршрутки. Та я навчилася з цим жити.

— А як же на змаганнях?

— Важко стрибати перші спроби. На чужому стадіоні зразу не можеш зважитись на максимальний розбіг. У результаті — не та амплітуда кроку. По-іншому потрапляєш на планку. Біжиш на відчуттях, орієнтуєшся на ритм, до якого звик. Потім напруження відступає. А коли відриваєшся від землі — ніби перелітаєш через усі свої страхи.

Після повернення з Параолімпіади в неї знову тренування у звичному режимі — по 2-4 години на день.


Марія ІСАЧЕНКО, м. Мена. Фото з альбому Оксани Зубковської

Газета «Гарт» № 38, 16 вересня, 2021 рік

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *