Чернігівська Десна – це команда, яка завжди грає на перемогу та бореться за найвищі місця у турнірній таблиці. Потішити свою команду єврокубками мріє кожен гравець команди. Але втілити мрію наразі не допоможуть навіть високі місця у таблиці. Усе – через стадіон.

Стадіон імені Гагаріна у Чергігові може похизуватися довгою, цікавою та неординарною історією. На жаль, крутий бекграунд та бажання інвесторів – далеко не гарантія можливості реконструкції стадіону.

Згідно з легендами, у 18 столітті територія стадіону належала чернігівським архієпископам, тут в них була заміська дача. Лише на початку 19 століття місту вдалося отримати це місце, а побудували на ньому резиденцію губернатора та міський сад.


У 20 столітті спорт став надзвичайно модною тенденцією, і в Чернігові не стали їй опиратися. У 1936 році тут відкрили арену на 3 тисячі глядачів. Але довго прожити стадіону не судилося – під час Другої світової війни внаслідок бомбардувань конструкції було завдано непоправних пошкоджень.

У повоєнний час було прийнято рішення збудувати новий стадіон. У 50-х роках будівництво арени завершено: дві трибуни на 7 та 4 тисячі місць готові прийняти фанатів команди Авангард (яку потім перейменують на Десну), а територія стадіону обнесена муром. Уже незабаром сюди приїде зірка світового масштабу.

Чернігівське авіаційне училище льотчиків випустило «золоту одинадцятку» космонавтів. Тут навчалися Леонід Каденюк та Адріан Ніколаєв – відомий космонавт та чоловік Валентини Терешкової. 25 травня 1964 року Ніколаєв відвідав Чернігів разом з Юрієм Гагаріним, який 3 роки тому став першою людиною, яка підкорила космос.

У програму зірок-космонавтів входило і відвідування стадіону, на який прийшло чи не все місто. Із того часу стадіон почав носити ім’я відомого космонавта. Хоча офіційно арена називається «Олімпійський навчально-спортивний центр «Чернігів», на ці дрібниці ніхто не звертає уваги.

Як і будь-який стадіон, арена у Чернігові завжди потребувала догляду та реконструкції. До 2009 року вона належала місту, але коштів на її облаштування ніхто не виділяв. Міський бюджет був просто не готовим до таких великих інвестицій. Подейкують, що тодішній мер Чернігова Олександр Соколов хотів «насолити» конкуренту на виборах – власнику Десни Олексію Савченку. Тому він скинув із міста тягар та передав стадіон у державну власність, а точніше – у власність Міністерства молоді та спорту. Савченко не захотів утримувати команду без власного стадіону, тому продав 50% клубу за 10 мільйонів гривень – найдорожчий продаж клубу Першої ліги.

Після цього для стадіону в Чернігові почалися далеко не найкращі часи. Гроші на нього ніхто не виділяв, тому працівникам Десни доводилось самотужки косити траву, а поливати поле окрім як з пожежної машини просто не було як. Усі кошти, які виділяло міністерство, йшли на розвиток інших видів спорту, футболу діставалися крихти з пирога.

У 2014 році Десна приймала Дніпро у рамках Кубку України, і дніпряни на чолі з Мироном Маркевичем були в легкому шоці від стану поля. За словами Мирона Богдановича, «за 30 років нічого на стадіоні не помінялося». Тренер обрав найбільш м’яку форму критики з усіх можливих.

Сезон 2015/16 став історичним для команди. Раніше Десна ніколи не грала у найвищому українському дивізіоні. Керівництво ставить перед собою завдання – потрапити у Прем’єр-лігу. Щоправда, з таким стадіоном в УПЛ просто не пустять, тому клуб власними коштами та силами починає приводити арену в порядок.

Десна своїм коштом повністю оновила центральне поле, обладнала його підігрівом та системою поливу. Окрім того, було зроблене запасне поле, адміністративний будиночок, готель для футболістів, їдальня, відновлюваний комплекс з басейном і сауною та медичний центр. По суті, сіверяни не лише тримали на плаву державний об’єкт, а й розвивали його. Оновлений стадіон навіть став базовим для жіночої збірної України з футболу, саме тут наші дівчата вперше в історії оформили путівку на чемпіонат Європи. Здавалося, що надалі історія матиме лише позитивні барви. Але, як і завжди у подібних випадках, втрутилася елементарна жадібність.

Зараз стадіон у Чернігові не відповідає вимогам УЄФА. Проблемну східну трибуну, на якій досі дерев’яні лавки, закрили подалі від очей банерами. Над західною трибуною немає накриття, загальна місткість стадіону – трішки більше ніж 12 тисяч глядачів. Десна готова інвестувати у реконструкцію стадіону, з однією лише поправкою – свого стадіону.

Зараз склалася дуже цікава ситуація. Десна – амбітний клуб, який завжди цілиться на Лігу Європи. Але грати у турнірі в Чернігові не зможе через стан стадіону. Клуб готовий провести реконструкцію, але просить передати об’єкт на свій баланс. Зрозуміло, що всі види спорту, які там займаються, продовжать це робити – у клубу немає «амбіцій» вливати мільйони доларів на оновлення стадіону, щоб заробити декілька сотень гривень на дитячих секціях чи взагалі позбавити їх приміщень для занять. Передача власності – елементарна підстраховка, що клуб не залишиться без стадіону, в який влив море коштів. Тим паче, що «тягнути» стадіон Міністерство молоді та спорту просто не може.

Але чиновники, навіть попри неспроможність утримувати такий інфраструктурний об’єкт, не збираються вчинити логічно. У Міністерстві хочуть, щоб Десна платила кошти за оренду стадіону, коли там грає, та ще й за свої гроші проводила реконструкцію державної власності. Зрозуміло, що керівники Десни на таку авантюру та ризик інвестиціями не підуть. Як і будь-хто інший, адже просити приводити до ладу власність, яка тобі не належить – абсурдно.

У результаті – патова ситуація, спровокована жадібністю чиновників. Фанатам Десни у разі виходу команди у груповий раунд Ліги Європи доведеться їздити за сотні кілометрів в чуже місто, щоб повболівати за свою команду. Міністерство не виділяє коштів навіть на підтримку життєздатності важливого спортивного об’єкта в самому центрі Чернігова, який оточений міським парком та може стати місцем не лише спортивних перемог, а й соціального єднання. Стадіон потребує оновлення, східна трибуна – в аварійному стані.

Десна готова провести реконструкцію стадіону та перетворити його на яскраве місце не лише футбольних, а й інших спортивних змагань. Клуб не просить ані державної допомоги, ані інших преференцій. Інвестори хочуть інвестувати у свою власність. Чиновники хочуть легких грошей за оренду. І вихід із цього зачарованого кола лише один – той, хто не може, повинен відпустити.


Джерело: football24.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *